При яких показниках цукровий диабет

З симптомами цукрового діабету людство знайоме дуже давно. Єгипетські автори «Папірусу Еберса» описали цю хворобу близько трьох з половиною тисяч років тому, і навіть запропонували свої методи лікування недуги. Протягом століть з’являлися нові способи діагностики і лікування діабету, наприклад, стародавні лікарі помітили, що сеча хворих притягує до себе ос і мух, а спробувавши сечу на смак доктора виявили, що вона солодкувата. Припущення про витоки хвороби висувалися різні, проте точні причини були названі відносно недавно.

Цукровий діабет – це захворювання ендокринної природи, викликане абсолютним або відносним недоліком гормону підшлункової залози інсуліну. В результаті дефіциту інсуліну порушується метаболізм глюкози, і замість того, щоб засвоюватися клітинами організму, вона починає накопичуватися в крові. Тим часом тканини у відсутності глюкози відчувають енергетичний голод, і через деякий час починають гинути. Цей неухильно прогресуючий процес призводить, в кінцевому рахунку, до пошкодження всіх систем організму і порушення їх функції. Цукровий діабет дуже поширений, особливо в розвинених країнах, і виявляється у кожної п’ятої людини середнього віку, розповідає сайт https://diagnoz.in.ua/tsukrovyj-diabet/.

Класифікація цукрового діабету

Існує велика кількість різних класифікацій цукрового діабету, але найбільш поширеним є поділ захворювання на два типи:

Перший тип цукрового діабету характерний для молодих пацієнтів і пов’язаний з порушенням синтезу інсуліну підшлунковою залозою. При ін’єкційному введенні інсуліну все симптоми швидко зникають, тому по-іншому цей тип діабету називається інсулінозалежний.

Другий тип захворювання розвивається з віком і пов’язаний з появою первинної інсулінорезистентності, тобто клітини організму по ряду причин стають не чутливими до інсуліну. В цьому випадку укол інсуліну не дасть практично ніякого ефекту, тому другий тип цукрового діабету лікарі назвали інсуліннезалежним.

В окрему групу виділяють цукровий діабет, розвиток якого пов’язано з вагітністю та є її ускладненням (гестаційний). Є діабет вторинний, який розвивається на тлі інших захворювань, наприклад, панкреатиту, раку підшлункової залози, після хірургічного видалення її тканин і т.п. Іноді цукровий діабет може розвинутися на тлі недостатнього харчування.

За ступенем компенсації, яка визначається концентрацією глюкози в крові натще, виділяють:

• компенсований (рівень глюкози менше 6 ммоль / л);
• субкомпенсований (концентрація глюкози менш 9 ммоль / л);
• декомпенсований, коли концентрація глюкози перевищує 9 ммоль / л.

Залежно від тяжкості захворювання і розвитку ускладнень, цукровий діабет може бути:

• легкого перебігу, коли стан можна підтримати без прийому медикаментів;
• середньої течії, якщо рівень глюкози незначно підвищується навіть на тлі прийому препаратів;
• тяжкого перебігу цукровий діабет характеризується серйозною поразкою судин і органів-мішеней.

Причини цукрового діабету

Головною причиною інсулінозалежного цукрового діабету 1 типу є поява антитіл до тканин власної підшлункової залози. Імунна система, призначена для захисту від зовнішніх інфекційних загроз, починає планомірно вбивати клітини цього органу. Найбільш частими винуватцями, що запускають аутоімунний механізм, є:

• перенесені вірусні інфекції (краснуха, герпес, паротит);
• токсичний вплив деяких агентів (пестициди, лікарські засоби).

Однак найчастіше справжню причину початку захворювання встановити не вдається, так як аутоімунний процес може запускатися різними механізмами. Для розвитку цього типу захворювання характерна наявність генетичної схильності, і найчастіше їм починають страждати в молодому віці і навіть дитинстві.

Цукровий діабет 2 типу також може бути обумовлений несприятливою спадковістю (у людей, чиї найближчі родичі мають такий діагноз, ризик захворіти збільшується від двох до шести разів), але навіть в цьому випадку потрібен певний провокуючий фактор і найчастіше їм стає наявність зайвої ваги.

Ожиріння спостерігається у 80% хворих на інсуліннезалежний цукровий діабет. Уже при першому ступені ожиріння ризик захворювання підвищується вдвічі. При другому ступені – в п’ять разів, а при третьому ступені ожиріння ризик може збільшуватися до десяти разів і більше. Помічено, що найбільший ризик пов’язаний з абдомінальної формою ожиріння, коли основні скупчення жиру формуються в області живота.

Іншими сприятливими факторами для діабету другого типу є:

• вік понад 40 років;
• наявність цього типу захворювання у найближчих родичів;
• зловживання алкоголем;
• перевагу висококалорійної вуглеводної і жирної їжі;
• наявність гіпоксії внаслідок атеросклерозу артерій і інших серцево-судинних захворювань;
• гормональні зміни на тлі надниркової недостатності;
• прийом деяких лікарських препаратів (глюкокортикоїди, цитостатики, діуретики);
• стан постійного стресу, так як при цьому значно підвищується рівень адренергічних гормонів.

Зазвичай в цьому випадку присутні одночасно кілька факторів ризику захворювання.

Патогенез

Механізм розвитку цукрового діабету принципово різниться в залежності від його типу. При першому типі захворювання розвивається істинний дефіцит інсуліну. Причина цього в руйнуванні бета-клітин в підшлункової залози, які і продукують цей білок. У другому випадку відбувається первинна інсулінорезистентність тканин, а вже вдруге порушується синтез інсуліну.

При інсулінозалежного процесі відбувається руйнування клітин підшлункової залози, які синтезують інсулін (острівці Лангерганса). Для того щоб з’явилися симптоми захворювання необхідно знищення понад 80% цих клітин. В результаті рівень цього білка критично знижується, а концентрація глюкози навпаки збільшується. Найчастіше цей процес запускається аутоімунними механізмами, які зазвичай є генетично зумовленими. Вченими виявлена ​​ділянка в шостий хромосомі, мутація якого призводить до таких змін.

При інсулінорезистентності, характерною для другого типу цукрового діабету, відбувається порушення сприйнятливості тканини до цього білка. При цьому спочатку інсулін виробляється в нормальних, а потім навіть в підвищених кількостях. Найчастіше така ситуація розвивається при різних метаболічних порушеннях, зокрема при ожирінні, що супроводжується перебудовою мембранних рецепторів. У зв’язку зі зміненою структурою останні втрачають здатність взаємодіяти з інсуліном. Вченими доведено генетична схильність до цього типу захворювання, так як рецептори нерідко пошкоджуються внаслідок аутоімунних процесів.

У будь-якому випадку, неможливість засвоювати глюкозу веде до того, що клітини змушені використовувати альтернативні джерела енергії – жири. При метаболізмі жирів утворюються кетонові тіла, які поступово накопичуються і надають на тканини всього організму токсичну дію. В результаті порушується не тільки обмін вуглеводів, а й обмін білків, жирів, води і мінералів.

Симптоми цукрового діабету

Симптоми і прояви цукрового діабету безпосередньо залежать від тяжкості захворювання і ступеня його компенсації. Початок першого типу патологічного процесу зазвичай раптове. При цьому з’являються:

• поліурія (збільшення кількості сечі), що є наслідком підвищеного тиску крові і необхідності вивести надлишок глюкози;
• полідипсія (почуття спраги), пов’язана з необхідністю заповнювати втрати рідини;
• поліфагія (бажання є), обумовлена ​​тим, що глюкоза не може проникнути в клітини і заповнити енергетичні витрати;
• зниження маси тіла, яке пов’язане з порушенням загального обміну речовин і підвищеним розпадом жирів і білків.

Другий тип захворювання починається поступово і на перший план виходять інші ознаки:

• виражений свербіж шкірного покриву і слизових оболонок;
• порушення зору;
• м’язова слабкість і постійне відчуття втоми;
• сухість в роті;
• схильність до гнійних захворювань шкіри (фурункульоз);
• головний біль;
• поява специфічного запаху ацетону з рота.

Найбільшою мірою цукровий діабет небезпечний не сам по собі, а у зв’язку з розвитком ускладнень і ураженням органів-мішеней.

Ускладнення

• Нефропатія, що проявляється прогресуючою нирковою недостатністю.
• Ретинопатія, яка є головною причиною сліпоти пацієнтів.
• Нейропатія, яка характеризується ураженням периферичних нервових волокон і головного мозку.
• Діабетична стопа, розвиток якої пов’язано з порушенням кровотоку в цій області і поступовим відмиранням м’яких тканин (некроз і гангрена).
• Ангіопатія, при якій можуть бути задіяні великі і дрібні судини;
• Атеросклероз периферичних артерій (найчастіше ніг).
• Серцево-судинні захворювання, пов’язані з порушенням циркуляції крові (ішемічна хвороба серця і її крайній прояв інфаркт міокарда, ішемічний інсульт).
• Поява осередків інфекції (мікози стоп і нігтів, фурункульоз).
• Діабетична кома – розвивається внаслідок накопичення в крові критичної концентрації кетонових тіл (стан кетоацидозу). При відсутності медичної допомоги хворий втрачає свідомість і може померти. Введення інсуліну швидко усуває симптоми.
• Інсулінова кома – є наслідком передозування інсуліну. Глюкоза швидко засвоюється м’язовою тканиною, і її концентрація в крові падає до мінімуму. В результаті нейрони головного мозку, які для отримання енергії можуть використовувати тільки глюкозу, відчувають голод і перестають нормально функціонувати. Пацієнт на очах втрачає свідомість і впадає в кому. Ситуація миттєво дозволяється внутрішньовенним введенням глюкози.

Діагностика

В першу чергу людині з підозрою на цукровий діабет виконують біохімічне дослідження крові з прицільним визначенням концентрації глюкози. Тест проводять натщесерце. Якщо показник виявляється підвищеним, то виконують так званий глікемічний профіль, під час якого беруть кров кожні три години протягом доби. Метою є визначення реакції організму на прийом їжі і на голод.

Додатково виконують аналіз сечі, в якій може бути присутнім цукор або кетонові тіла, а також визначають відсоток гликированного гемоглобіну в крові. З інструментальних методів виконують УЗД підшлункової залози, яке може показати порушення її структури.

Діагноз цукрового діабету виставляють, якщо:

• концентрація глюкози підвищена до 6 ммоль / л натще і більше 12 ммоль / л після їжі;
• відсоток гликированного гемоглобіну перевищує 6,5;
• в сечі виявлено глюкоза або ацетон.

Лікування цукрового діабету

Лікування цукрового діабету починають з визначення його типу. Зазвичай з цим проблем не виникає, так як істотною відмінністю є вік пацієнтів. Незалежно від цього, доктор призначає спеціальну дієту, яка має на увазі обмежене вживання легкозасвоюваних вуглеводів. Акуратні пацієнти використовують систему хлібних одиниць. Остання являє собою перерахунок споживаних продуктів на 10-12 г вуглеводів. Добова доза не повинна перевищувати 25 одиниць, при цьому занадто жорстке обмеження може спровокувати зворотне стан (гіпоглікемію).

Для лікування хворих з першим типом патологічного процесу застосовують в основному препарати інсуліну, які можна поділити на дві групи:

• короткої дії (уколи роблять 3-4 рази на добу);
• пролонгованої дії (застосовують 1-2 рази на день).

Нерідко ці препарати комбінують між собою для досягнення постійної концентрації глюкози в крові. Інсулін можна використовувати і при лікуванні пацієнтів з другим типом захворювання. Однак на ранніх стадіях процесу часто вдається обійтися прийомом таблеток.

Пероральні засоби від цукрового діабету поділяють на кілька груп:

1. Сульфаніламіди є модифікованою Сульфанілсечовини. Вони стимулюють продукцію інсуліну за рахунок зниження синтезу глюкагону і утворення глюкози клітинами печінки. Паралельно підвищується чутливість тканин до інсуліну, тобто інсулінорезистентність зменшується.
2. Бігуаніди є похідними гуанідину. Механізм їх дії заснований на прискоренні метаболізму глюкози клітинами м’язової тканини шляхом анаеробного гліколізу. Крім того, вони підсилюють дію інсуліну на рецептори мембран.

Таблетки, що підвищують чутливість тканин до інсуліну, також досить часто поєднують з ін’єкційним введенням цього гормону. Для зручності введення вже давно застосовують спеціальні шприц-ручки, які мають дуже тонку голку і практично не травмують шкіру.

Крім того, існують і прилади (помпи), що дозволяють підтримувати певний рівень глюкози крові за рахунок постійного введення інсуліну. Принцип їх дії заснований на визначенні цукру і програмної регуляції швидкості введення за принципом зворотного зв’язку. З огляду на те, що лікування цукрового діабету триває все життя, використання таких механізмів не тільки значно покращує якість життя пацієнтів, але і знижує ризик розвитку ускладнень.

Обов’язковою складовою комплексного лікування діабету є корекція ваги тіла, в тому числі за рахунок адекватного збільшення рухової активності.